Вівторок, 24.10.2017, 14:23
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Дворічанський край


Меню сайту
Категорії розділу
Новини культури [83]
Про ветеранів [9]
Спорт [5]
Медицина [1]
На варті правопорядку [1]
Твої люди, Дворічанщино! [14]
Депутатська трибуна [0]
До витоків православ’я [6]
Новини освіти [1]
Актуальне інтерв’ю [10]
Офіційно [9]
Інтерв’ю на задану тему [2]
Хроніка тижня [9]
Поздоровлення [4]
Святкуємо День села! [10]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 61

Привлечение агента
WMmail.ru - лучший почтовик!
Головна » 2016 » Грудень » 22 » ОДНЕ ЖИТТЯ – ОДНА РОБОТА
13:17
ОДНЕ ЖИТТЯ – ОДНА РОБОТА

ОДНЕ ЖИТТЯ – ОДНА РОБОТА

Із наближенням того чи іншого професійного свята самі по собі приходять думки про людей, які займаються відповідним видом діяльності. Наш район сільськогосподарський, тож і чи не найголовнішим із свят можна назвати День працівника сільського господарства. Зазвичай приділяється увага трудівникам, які задіяні в галузі сьогодні – їм адресують привітання, їх нагороджують, для них готують концерти, а ті, хто, вийшовши на заслужений відпочинок, мимоволі відійшли від справ, все більше віддаляються від своїх учорашніх колег, керівництва і, зазвичай, залишаються поза увагою. Особливо це стосується рядових працівників. Тож саме це і спонукало мене у переддень свята сільських трударів розповісти читачам «ДК» про людину, яка все своє життя присвятила роботі в сільському господарстві, майже увесь час працюючи у тваринництві.
У минулому столітті на Дворічанщині був мальовничий куточок, один із наймиловидніших у нашому районі. Красивим він виглядав будь-якої пори року. Попід білою крейдяною горою, зрідка вкритою невисокою рослинністю, в один ряд, а подекуди – у два, розміщувалися типові українські сільські хатини, з іншого боку рядів хат синьою стрічкою простягалася річка Оскіл, яка відмежовувалася від помешкань селян городами і луками. Поселення, в якому налічувалося всього-на-всього 30 дворів, називалося Червона Долина.
Серед такої краси проживала і сім’я Ткачових, у якій 28 березня 1941 року народилася третя дитина, дівчинка. Назвали її Марійкою. У тому ж селі минуло і її дитинство. На жаль, було воно не таким безтурботним та радісним, яким ми, представники нинішніх поколінь, можемо його собі уявити, адже на дитячі роки Марії та її ровесників випало чимало випробувань. Легко не було нікому, адже невдовзі після народження дівчинки розпочалася війна. Батько пішов боронити Батьківщину від ворога. Дружина і діти не дочекалися його повернення, тож змушені були виживати без надійного чоловічого плеча. Не одну сім’ю односельчан спіткала така доля…
Свою трудову біографію Марія розпочала у п’ятнадцятирічному віці у місцевому колгоспі. Спочатку працювала в городній бригаді, де вирощували овочі, потім полола в полі буряки, а через три роки пішла працювати на ферму дояркою.
У той час у нашому районі працювали чоловіки, які приїздили на заробітки із Західної України. Доводилося їм трудитися і на Червоній Долині. Приглянулася молода дівчина одному із приїжджих, Іванові (так назвався, хоча за паспортом – Янош), тож і виявив він бажання залишитися в селі та запропонував Марії руку і серце. У 1961 році молоді побралися. Так утворилася сім’я Порад. У шлюбі вони народили та виростили двох дітей – сина Івана і доньку Світлану, дочекалися внука, а потім і правнучки.
Червона Долина чарувала своєю неповторною красою як його жителів, так і заїжджих. Та на жаль, можу говорити про нього лише у минулому часі, бо під час певної хвилі історичних діянь село визнали неперспективним, тож червонодолинці були змушені покидати свої будиночки та переїжджати до інших населених пунктів, до яких доля виявилася більш милостивою (знаю про це не з оповідок, адже на Червоній Долині проживала моя бабуся, її долі також торкнулася проблема неперспективності села). Тож сім’я Порад вирішила переселитися у с. Западне, яке входило до того ж колгоспу. Подружжя продовжувало працювати в тваринництві.
Скільки себе пам’ятаю, Марія Петрівна була нерозлучною з худобою як на роботі, так і вдома. Вона майже піввіку пропрацювала на фермі дояркою. Робота була значною частиною її життєвого шляху. Ніколи не було легким життя сільських жінок-трудівниць, а доярок тим паче. Вставала Марія Петрівна вдосвіта і бігла до своїх корів. Потрібно було вичистити ясла, наповнити їх свіжими кормами, напоїти худобу, підготувати величезні бідони для молока, подоїти корів, здати молоко. Потім швиденько бігти додому, бо там потрібно було видоїти ще й свою годувальницю-рябушку, попорати господарство, виконати домашню, так звану «жіночу», роботу: їсти зварити, прибрати у хаті, випрати білизну, попрацювати на городі. Добре, що мати допомагала, бо жила в сім’ї наймолодшої доньки. Обідньої пори жінка знову поспішала на ферму, увечері – те ж саме: годувати, чистити, доїти, здавати молоко, мити бідони... І все це вручну. Лише згодом почалося часткове впровадження механізації виробництва.


Так, у важкій щоденній праці минали день за днем, місяць за місяцем, рік за роком, без вихідних і свят, за будь-якої погоди... Але праця М.П. Поради не була даремною – корови довіреної їй групи віддячували за старання і турботу: більше ніж інші давали молока. Так і вивели вони доярку в передовики. Не дивно, що ударниця входила до складу  правління колгоспу ім. Шевченка, а це передбачало певні додаткові обов’язки. Тож треба було брати участь у засіданнях та інших заходах, вирішуючи питання не лише свої, а й колег.
Трудовий шлях Марії Петрівни повністю проліг через одне колективне господарство, але завдяки самовідданій праці її ім’я було добре відоме і за його межами. Не дивно, що жінка має чимало нагород різних рівнів – від колгоспних до державних, міністерських, серед яких: бронзова медаль за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства від головного комітету Виставки досягнень народного господарства (1980 р.); знак «Переможець соціалістичного змагання 1978 року»; медаль «Ветеран праці» – за багаторічну сумлінну працю; почесні грамоти і дипломи – за високі виробничі показники в соцзмаганні серед доярок району в період зимового утримання худоби 1975-1976 років, за успішне проведення зимівлі худоби, збільшення виробництва і заготівель продуктів тваринництва в зимовий період 1984-1985 років, за високі показники в районному соцзмаганні по надою молока у 1980-му, 1987-му, 1991-му роках. М.П. Порада завжди впевнено утримувала передові позиції. Неодноразово жителі району мали змогу прочитати про її досягнення на сторінках нашої районної газети, яка на той час мала назву «Колгоспний ранок».
Досягнувши пенсійного віку, ветеран ферми не поспішила скористатися своїм правом перебування на заслуженому відпочинку. Невтомна трудівниця продовжувала працювати, бо не уявляла себе без роботи на фермі, якій віддала все своє трудове життя. Ще протягом восьми років жінка не могла розлучитися зі своїми підопічними. Та і залишивши роботу в колгоспі, вже в поважному віці, колишня доярка не відмовилася від звичного навантаження – до цього часу утримує вдома корівку, домашню птицю. Вона просто не уявляє свого життя без важкої селянської праці. Хоч і важко вже стало, хоч і залишилася сама... Марія Петрівна з Іваном Михайловичем ішли по життю, з’єднавши натруджені руки і даруючи рідним тепло своїх душ, множачи радість та ділячи біду на двох, протягом п’ятдесяти п’яти років. Та, на жаль, ювілейний рік став роком їхньої гіркої розлуки на віки… Але ж є діти, які допоможуть матері і з господарством упоратися, і біду пережити, та разом із тим і радістю своєю поділяться.
Хотілося б, щоб це оповідання нагадало жінці-трудолюбу про пережите нею в молоді роки та навіяло приємні спогади. Радості, достатку, довголіття Вам, шановна Маріє Петрівно! А головне – міцного здоров’я та всіляких гараздів Вам і Вашій родині! Зі святом!
                                                                                                                                                      О. САНІНА.
                                                                                                                                                 Фото автора.

Категорія: Твої люди, Дворічанщино! | Переглядів: 36 | Додав: Fomin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]