П`ятниця, 29.03.2024, 04:46
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Дворічанський край


Меню сайту
Категорії розділу
Новини культури [101]
Про ветеранів [9]
Спорт [6]
Медицина [1]
На варті правопорядку [1]
Твої люди, Дворічанщино! [17]
Депутатська трибуна [0]
До витоків православ’я [6]
Новини освіти [1]
Актуальне інтерв’ю [11]
Офіційно [10]
Інтерв’ю на задану тему [3]
Хроніка тижня [12]
Поздоровлення [4]
Святкуємо День села! [14]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 74

Привлечение агента
WMmail.ru - лучший почтовик!
Головна » 2017 » Листопад » 20 » РОБОТА, НЕ МЕНШ ВАЖЛИВА І ПОТРІБНА
11:37
РОБОТА, НЕ МЕНШ ВАЖЛИВА І ПОТРІБНА

РОБОТА, НЕ МЕНШ ВАЖЛИВА І ПОТРІБНА

Щоосені на початку жовтня, а саме першої неділі місяця, згідно з Указом Президента України, прийнятим у 1994 році, освітяни України відзначають своє професійне свято. Упродовж піввіку цей день вважається святом педагогів. Часто його називають Днем учителя, мабуть, враховуючи той факт, що 5 жовтня, за рішенням ЮНЕСКО, відзначається Всесвітній день учителів. Таким чином вшановуються педагоги більше ніж у 120 країнах. Це чи не найулюбленіше свято не тільки самих учителів, а й учнів. Це день квітів, привітань, яскравих стінгазет, святкових концертів, які з радістю готують вихованці для своїх наставників.
Неможливо переоцінити важливу роль учителя, вихователя в житті кожної людини. Саме завдяки праці і наполегливості цих людей у дітей розвивається інтерес до знань, вони відкривають у собі нові таланти, вчаться спілкуванню, терпінню й увазі.
У день професійного свята заслужені слова подяки за свою нелегку роботу зазвичай отримують педагоги. Але це не зовсім справедливо, адже свято має ширшу назву – День працівників освіти. Це свято і тих людей, які так чи інакше дбають про розвиток галузі освіти, створення належних умов для навчання дітей, чия робота не менш важлива і потрібна. Дозволю собі назвати їх «бійцями невидимого фронту».
Про одну із таких людей моя розповідь у переддень професійного свята.
Двадцять третього листопада 1940 року у далекому від Дворічанщини м. Чита (колишній СРСР) у сім’ї Назаренків – військового, старшого лейтенанта Івана Омеляновича та Марії Максимівни – народилися дві дівчинки, яким дали імена Алла й Емма. Така радісна подія в родині сталася, можна сказати, напередодні війни. Тож до приємних турбот, які увійшли в сім’ю  разом із новонародженими, додалися випробування воєнного лихоліття. Наприкінці літа 1941 року, коли ворог вторгся у країну, мати з дітьми відправилися назустріч війні – повернулися в Україну, на батьківщину, на Дворічанщину. Батькові дівчаток довелося обороняти рідний край від ворога. Він воював неподалік Москви. Утримуючи наступ загарбників, увесь танковий корпус, у якому Іван Омелянович був заступником командувача, потрапив у оточення. Таким чином він опинився у полоні, де пробув до 1946 року. На жаль, сім’я так і не об’єдналася.


По-різному жахливо складалася доля людей у воєнні роки. Цій же сім’ї довелося вдруге пережити розрив. Однієї ночі, коли Марія Максимівна з Аллою залишалися у родичів у с. Петрівське, поблизу Токарівки, а Емма з бабусею, яку звали Мотрона Яківна, були у Дворічній, ворог підірвав місток через Оскіл. Зійтися докупи не було можливості. Так і залишилися Емма з бабусею, а її сестричка – з мамою, по різні боки річки.
Чимало труднощів довелося долати у той скрутний для всіх час, багато нелюдських випробувань випало на долю дворічан під час окупації району у роки Другої світової війни. Ось один із епізодів, який врізався у бабусину пам’ять, а вона передала ці спогади онучці.
Поряд із обійстям, де мешкали Мотрона Яківна з дворічною онучкою, у сусідній хаті розміщувався ворожий штаб. Одного зимового пізнього вечора, коли наші війська, відвойовуючи у ворога п’ядь за п’яддю рідну землю, вже наближалися до Дворічної, було зірвано будівлю, зайняту німецькими окупантами. Звісно, із населення ніхто не сказав, що знає, хто це зробив. Тоді поліцаї, котрі служили ворогу, зігнали всіх жителів вулиці до амбарів, що були на Сагунівці (зараз – вулиця Партизанська) – мали намір розстріляти. Але жінка, яка тісно спілкувалася зі зрадниками, дуже просила їх не робити цього. Послухали, не виконали задумане. Натомість відправили всіх у сусіднє село – Западне, щоб і «духу їхнього не було в Дворічній». У цьому селі проживали далекі бабусині родичі, тож усіх прибулих (а їх нараховувалося чоловік із 20 – жінки і діти) вони і розмістили у своєму погребі. У Западному теж були німці, але вони не були вороже налаштовані до мирних селян. Одного разу до погреба заглянув один із непрошених гостей і почув, як дівчинку назвали по імені. «Емма?» – перепитав він. «Емма», – підтвердила бабуся. Чужинець наказав вилізти з погреба. Мотрона Яківна, хоч і проти бажання, поспішила виконати наказ. «Кіндер!», – сказав німець. Довелося бабусі взяти з собою і дитину. Чужоземець провів їх у хату, де вже була розпакована посилка, отримана з Німеччини. Взяв фото із зображенням своєї сім’ї – він, дружина, син і донька, потицяв пальцем у зображення дівчинки і декілька разів повторив: «Емма! Емма! Майн кіндер Емма!» Чоловік пригостив Емму цукерками, наклав різних ласощів у бабусин фартук. Ще деякий час довелося протриматися у погребі вигнаним із власних домівок, із рідного селища дворічанам, доки не звільнили район наші війська. І за той час ще встигла маленька Емма поласувати гостинцями із Німеччини…
Закінчилася війна. Країна піднімалася з руїн, відновлювалося мирне життя.
У 1948 році Емма пішла до школи. Закінчивши навчання у десятирічці, здобувши «відмінні» знання (лише три «четвірки»), отримала атестат про середню освіту.
Спершу дівчина вирішила спробувати себе у торгівлі – близько року працювала продавцем непродовольчих товарів у одному з дворічанських магазинів, де старшим продавцем була Галина Трохимівна Кутько. Продовжила свою трудову діяльність Емма Іванівна на посаді вихователя дитячого садка, що на ст. Дворічна. Зрозуміла, що її вабить робота з дітьми, тож погодилася поїхати до тітки, на її запрошення, щоб вступити на навчання до Курганського державного педагогічного інституту. Так Емма у 1960 році стала студенткою заочного відділення історико-філологічного факультету. Упродовж шести років довелося їздити на сесійні заняття, долаючи щоразу більше трьох тисяч кілометрів, перебуваючи в дорозі по три доби.
У 1966 році чарівна тендітна дівчина, отримавши диплом спеціаліста, вийшла заміж і переїхала у м. Жданов (зараз – Маріуполь). На новому місці теж працювала вихователем у дитсадку. Згодом переїхала до мами, яка на той час проживала у м. Ізюм. Там у серпні 1968 року і народилася її донечка, яку назвали Маринкою. Пізніше повернулася на Дворічанщину, і знову – в пристанційний дитсадок.
Любила молода жінка свою дівчинку, та не менше вона любила і своїх вихованців, і роботу з дітьми – сповна віддавалася улюбленій справі. А того, хто добросовісно, відповідально, творчо виконує свою роботу, вкладаючи в неї душу, помічають, відзначають і, так трапляється, пропонують іншу роботу… От і нашій героїні Марія Григорівна Кривохижина, котра на той час очолювала районний відділ народної освіти, переконливо запропонувала перейти на посаду методиста із дошкільного виховання, яку було введено до штатного розпису відділу з 1 січня 1970 року. Вихователь погодилася. Вивчила нову для неї, більш «паперову», роботу. Сходинка за сходинкою торувала шлях до вершин майстерності. Скромність жінці не завадила – крокувала сміливо, впевнено, гідно.
Так і працювала Емма Іванівна четверть століття в освітянській установі, більшу частину трудового шляху – під керівництвом Михайла Григоровича Федяя, впевненого, цілеспрямованого, наполегливого педагога. Поряд із ним так працювали усі, по-іншому роботи не уявляли.

На фото: Під час відзначення 40-річчя Дворічанського ДНЗ № 2. Червень 2009 року. Зліва направо: Л.О. В’язовська – вихователь, О.О. Уматова – завідуюча, Е.І. Назаренко, О.В. Бережна.
Упродовж років діяльності Е.І. Назаренко удостоєна низки нагород різних рівнів. За багаторічну бездоганну працю в галузі народної освіти нагороджена медаллю «Ветеран праці», нагрудним знаком «Відмінник народної освіти», серед відзнак – грамоти, подяки.
Та найвищою нагородою для Емми Іванівни є повага, з якою ставляться до неї і, зараз уже дорослі, її вихованці, для кого вихователька була другою мамою, і завідуючі дошкільними навчальними закладами, для яких вона була доброю наставницею, і колеги, котрі вважають її подругою. І до цього часу по-доброму спілкуються з нею ті, кого звела з нею доля, передають їй вітання з нагоди свята, і без нагоди. До неї, до її досвіду і сьогодні звертаються за мудрою порадою. І колишній працівник освіти, зі свого боку, відгукується з повагою про тих, із ким працювала. Знаю напевно, бо до когорти завдитсадками входила і моя мама, Віра Іванівна Гребенюк, тож я неодноразово була посередником у такому обміні.
Не можу не повернутися до хронології. Через 20 років після початку роботи Емми Іванівни на посаді методиста у відділі освіти було введено нову посаду – інспектор дошкільного виховання. Маючи чималий досвід роботи у дошкіллі, обійняла новий пост, на якому і працювала до виходу на заслужений відпочинок. А її гідною зміною на посаді методиста стала Олена Василівна Бережна, яка працює і зараз.
Емма Іванівна і нині цікавиться новинами, знає про події, що відбуваються в освітянській родині району. Є кому тримати її в курсі подій, адже донька Е.І. Назаренко – Марина Миколаївна, теж є членом цього сімейства, вона працює вчителем у Пристанційній загальноосвітній школі.
Шановна Еммо Іванівно! Прийміть глибоку вдячність за вашу нелегку і дуже відповідальну працю. Від щирого серця вітаємо вас із професійним святом. Бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, успіхів у всьому. Нехай кожен Ваш день повниться новою радістю, хай ніколи не згасає світло вашої душі, хай здійснюються всі Ваші плани та сподівання!
                                                                                                                                               О. САНІНА.

Категорія: Твої люди, Дворічанщино! | Переглядів: 496 | Додав: Fomin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]