Неділя, 19.11.2017, 16:56
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Дворічанський край


Меню сайту
Категорії розділу
Новини культури [83]
Про ветеранів [9]
Спорт [5]
Медицина [1]
На варті правопорядку [1]
Твої люди, Дворічанщино! [14]
Депутатська трибуна [0]
До витоків православ’я [6]
Новини освіти [1]
Актуальне інтерв’ю [10]
Офіційно [9]
Інтерв’ю на задану тему [2]
Хроніка тижня [9]
Поздоровлення [4]
Святкуємо День села! [10]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 61

Привлечение агента
WMmail.ru - лучший почтовик!
Головна » 2016 » Серпень » 4 » СЛОВО ПРО УЛЮБЛЕНУ ГАЗЕТУ, АБО ЧОМУ САМЕ ЖУРНАЛІСТИКА
10:04
СЛОВО ПРО УЛЮБЛЕНУ ГАЗЕТУ, АБО ЧОМУ САМЕ ЖУРНАЛІСТИКА

СЛОВО ПРО УЛЮБЛЕНУ ГАЗЕТУ, АБО ЧОМУ САМЕ ЖУРНАЛІСТИКА

Я буду жити, бо в серці маю те, що не вмирає,
Не смію стверджувать, що я – поет,
Не поспішаю з віршами на люди,
Пишу для себе, просто – «тет-а-тет»,
Тоді, коли є час і серце будить.
Для того, щоб нащадкам залишить
Не просто відсвіт впертості і втоми,
А щоб хоч трішки стало легше жить,
І щоби знати: звідки ми і хто ми.

                                                   М. Степанюк
Дворічанський мій краю! Ти оспіваний у піснях і описаний в прозі, умитий вранішніми кришталевими росами безмежних лугів Приоскілля і просякнутий ароматом польових квітів, заквітчаний запашними липами і вистелений гірськими травами, розташований на берегах величного Оскола з не менш величними і знаменитими крейдяними горами, ти уславлений в історії та вічний у душах і серцях твоїх жителів. Моє життя немислиме без тебе, твоєї природної краси, бездонних голубих небес і вкритих цвітом тюльпанів і горицвітів просторів, безмежних полів, усіяних запашним соняшником, твоїх оксамитових лук і величних лісів. А ще – твоїх працьовитих, талановитих і таких знайомих та рідних для мене людей.
Кажуть, Харківщина славиться талановитими людьми, але й наша рідна маленька Дворічанщина має уславлених земляків, відомих далеко за межами свого рідного краю, області і навіть України. Про всіх них – поетів чи письменників, науковців чи винахідників, керівників чи воєначальників, майстрів спорту чи Нобелевських лауреатів – написано багато матеріалів у періодиці. Але найприємнішим і наймилішим засобом масової інформації серед великої когорти видань, найріднішим і найпривабливішим з давніх часів для мене став «Дворічанський край». Бо розповідає він про тих людей, з якими спілкуєшся щодня, про їхню працю, побут, відпочинок і здобутки. Про тих людей, які творять місцеву історію і складають історичний часопис рідного краю. І саме це викликає неповторні почуття гідності за рідний край, за своїх земляків, за їхні досягнення і звершення.


Моє особисте знайомство з районною газетою «Колгоспний ранок» (саме так називався наш районний часопис до зміни назви, а ще раніше гучно йменувався «Соціалістична перемога») відбулося в далекі 80-ті роки минулого століття. Більше, ніж тридцять років тому… Перші несміливі кроки в написанні заміток я зробив ще школярем, написавши тоді статті про шкільні спортивні змагання між класами, далі про районні змагання, і пішло-поїхало… Моє захоплення не залишилося поза увагою керівника юнкорівського гуртка, який діяв при дворічанській десятирічці, Михайла Іларіоновича Башлая. На чолі з досвідченим журналістом, людиною цікавою і комунікабельною, разом зі шкільними друзями і товаришами я вивчав перші журналістські істини і правила написання заміток. Два рази на тиждень з нами проводили заняття, і кожної наступної зустрічі з працівником редакції я чекав з великим нетерпінням. Ті незначні «домашні завдання» виливалися в написання матеріалів для районної газети і, звичайно, найближчою та найріднішою для мене була тема спорту. Професія журналіста стала мрією, яку я крок за кроком намагався втілювати в життя. Перше, як кажуть, бойове хрещення в нашій районній газеті я пройшов, написавши до районного часопису низку матеріалів про життя школи, молоді, добірку матеріалів спортивної тематики й оглядів культурного життя. Мене повністю захопило дописування матеріалів для районної газети.
Швидко промайнули-пролетіли роки безтурботного шкільного життя. Настав час визначатися з майбутньою професією. Крилаті мрії несли мене десь вдалечінь, і не видно було їм ні кінця, ні краю. В редакції районної газети на той час працювали люди, закохані в свою професію, від яких можна було почути пораду і сподіватися на підтримку. За рекомендацією М.І. Башлая та настановами редактора «Колгоспного ранку» В.Ф. Говтви і заступника редактора В.О. Гуртового, я вирішив вступати до Львівського державного університету імені І.Я. Франка на факультет журналістики. Доля закинула мене в далекий, але такий красивий Львів і познайомила з новими друзями. Разом із іншими абітурієнтами, а конкурс на журналістський факультет у той пам’ятний рік складав чотирнадцять чоловік на одне місце, я торував собі дорогу до вступу у вищий навчальний заклад. У подальшому мріяв про спортивну журналістику. Особливо захоплювався коментаторською роботою М.М. Озерова, який вів незрівнянні репортажі зі спортивних арен світу. Були й інші яскраві представники професії, які спонукали до обраного шляху. Було хоча і нелегко, але цікаво і захоплююче. Скільки всього нового довелося побачити і пережити, скільки людей пізнати! Майбутнім журналістам належало скласти творчий конкурс-іспит на професійну придатність, пройти ще шляхами відбору і лише потім отримати допуск до основних екзаменів з української мови (письмовий переказ), історії, іноземної мови та української мови і літератури (усно). Після всіх хитросплетінь науки і отриманих залікових балів мені до омріяних висот вступу не вистачило півбала. Красиве місто Лева я покидав із сумом та з надією ще колись побувати тут і тісніше ознайомитися з пам’ятками культури, пройтися тамтешніми вузькими вуличками, вимощеними віковим каменем, поринути у ту чарівну атмосферу кав’ярень і доброзичливості місцевих мешканців…
Про подальшу можливість навчання на підготовчому відділенні факультету журналістики, а така пропозиція була реальністю, годі було й мріяти – настав час строкової служби в лавах Радянської Армії. Священний обов’язок був на першому місці. Хоча до призову мені все ж поталанило попрацювати декілька місяців у прекрасному колективі редакції районної газети. Окрім вище названих журналістів, перші мої кроки були під пильним наглядом «акул пера» В.І. Наливайка й А.П. Реви. Також довелося працювати разом із кореспондентами Г. Рєзніченком і С. Куценком, фотографом О. Пісковим, бухгалтером Н.І. Каліновською, працівниками технічного набору тексту і технічними працівниками, коректорами… Всі ці люди зробили свій вклад у розвиток мене, як особистості, становлення мого подальшого кругозору відносно журналістики. За теплі відносини в колективі і ті життєві настанови, які я отримував від старших товаришів по роботі, я щиро їм вдячний донині.


Два роки служби пройшли далеко від домівки, але з думками про «свою газету», про журналістську долю не розлучався. Час від часу доводилося читати новини (в основному спортивної тематики) – вирізки з «районки», які надсилав батько. Весь час газета була поруч. Так сталося, що після армії довелося обрати зовсім іншу життєву стежку. Але з часом я таки повернувся до улюбленої справи.
Як швидко плине час. Здавалося б, зовсім недавно газета мала інший вигляд, ніж сьогодні, виходила три рази на тиждень і коштувала, навіть в роздрібній торгівлі, всього дві копійки. Рівно стільки, скільки на той час дві коробки звичайних сірників. Районна газета була вельми популярною серед мешканців Дворічанщини, вона «входила» майже в кожний дім, районка висвітлювала безліч матеріалів найрізноманітнішої тематики. Інформація подавалася завжди оперативно, доступно… Люди чекали на кожен номер, аби поринути у світ районних подій, просто прочитати смішну гумореску, дотепний фейлетон, побачити яскраве якісне фото, ознайомитися зі станом справ у галузі сільського господарства, поринути у захоплюючий розділ «Людина і закон», прочитати юнацьку сторінку «Багаття» або молодіжну «Червоні гвоздики». Великою популярністю серед читачів користувалися рубрики «Нам пишуть», «Людина і закон», «Служать наші земляки», «Наш земляк – сучасник», «Слідами наших виступів», сторінка для жінок «Осколяночка», добірка «Сім’я і школа», сторінка краєзнавців і друзів природи «Краю мій» тощо. Але все це в минулому, все це вже історія, яку потрібно знати, яку не приховаєш.
На сьогодні районна газета «Дворічанський край» – єдиний друкований засіб масової інформації на теренах нашого району. У нелегкі часи сьогодення газеті часом доводиться просто виживати. Але, до честі сьогоднішніх працівників редакції, районного керівництва, шановних дописувачів і численних постійних передплатників, нашу улюблену газету, нашу районку вдалося зберегти. Нині вона має доволі пристойний вигляд, з чітко вираженою думкою і власним поглядом на події, які завжди висвітлюються вчасно і оперативно. А це головне в журналістській роботі. Звичайно, з часом інтерес до газети впав. І, переконаний, не тому, що вона стала менш цікавою, а тому, що нелегкі фінансові часи залишають людей на роздоріжжі. Доводиться обирати необхідніше, і багатьом, скажу відверто, не до газети. Але творчий пошук працівників редакції і оригінальний підхід у роботі, постійне вдосконалення і технічний прогрес, сподіваюся, повернуть читачів і збільшать кількість передплатників.
І щоб там не говорили про сучасну журналістику і сучасних журналістів, скажу відверто: журналістика – це стан душі, а не просто професія. Творчі пориви душі журналіста виносять людині своєрідний вирок вічного пошуку та неспокою. Так, журналіст – особлива професія, невипадково її представників називають четвертою владою. Головне, неупереджено доносити правду читачеві. Бо слово, як сказав В. Маяковський, це полководець людської сили. Тож нехай ця наша сила буде правдивою, незалежною і відповідальною! Нехай не зраджує нас удача і творче натхнення!
Я, безумовно, буду й надалі намагатися висвітлювати для читачів цікаві і потрібні теми, писатиму матеріал грамотно й послідовно, доступно і своєчасно. Хотілося б випробувати себе і в деяких інших жанрах журналістики. І мені здається, що це мистецтво ніколи не зникне, так само, як не зникнуть думки і слова. Сподіваюся, що ті громадські кореспонденти газети, які висвітлюють життя району і людей, разом із штатними працівниками редакції зроблять нашу улюблену районну газету ще цікавішою і змістовнішою. Тож слово і вибір за вами, шановні читачі! Читайте «Дворічанський край», пізнавайте світ разом із районкою, знайомтеся з подіями оточуючого вас життя і будьте завжди в курсі найсвіжіших новин. А ми, дописувачі і журналісти, намагатимемося робити все залежне від нас, аби газета й надалі була актуальним джерелом корисної інформації про події в районі.
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх працівників редакції, журналістів-пенсіонерів, колишніх і нинішніх дописувачів газети, всіх тих, хто прикладав зусилля для випуску друкованого районного видання, зі святом улюбленої газети! За мірками людського життя – вік зрілий і шанований! Тож і надалі, улюблена газето, залишайся в строю! А в цьому тобі допоможуть працівники творчого колективу редакції та вірні друзі!                                                                    

З повагою до газети,читачів і журналістів, дописувач районки з більш ніж 30-річниим стажем       В. КАЩА.

Категорія: Новини культури | Переглядів: 155 | Додав: Fomin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]