Вівторок, 24.10.2017, 14:22
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Дворічанський край


Меню сайту
Категорії розділу
Новини культури [83]
Про ветеранів [9]
Спорт [5]
Медицина [1]
На варті правопорядку [1]
Твої люди, Дворічанщино! [14]
Депутатська трибуна [0]
До витоків православ’я [6]
Новини освіти [1]
Актуальне інтерв’ю [10]
Офіційно [9]
Інтерв’ю на задану тему [2]
Хроніка тижня [9]
Поздоровлення [4]
Святкуємо День села! [10]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 61

Привлечение агента
WMmail.ru - лучший почтовик!
Головна » 2017 » Липень » 31 » ТРЕНЕР, ЯКИЙ СТВОРИВ СЕБЕ САМ
10:40
ТРЕНЕР, ЯКИЙ СТВОРИВ СЕБЕ САМ

ТРЕНЕР, ЯКИЙ СТВОРИВ СЕБЕ САМ

Існує думка, що спочатку треба заслужити авторитет, а потім він сам «працюватиме» на тебе, але непідкріплений реальними справами, думаю, довго не проіснує. Про героя сьогоднішнього оповідання Василя Івановича Глушка можна сміливо сказати, що авторитет, зароблений ще на початку його спортивної кар’єри і постійно підживлюваний уже в процесі викладацької і тренерської роботи, за ним закріпився назавжди.
Рідна домівка – є на карті району село Красне
Василь Іванович народився у с. Красне Дворічанського району, в простій сім’ї сільських трудівників. Саме в той у рік, радянські війська нестримною ходою гнали ворога подалі від нашої рідної землі і переможно крокували по всій Європі. На свіжому повітрі крейдяних гір, на росяній отаві луків, що зеленим килимом розляглися понад швидкоплинним Осколом, по пахучих травах гірських схилів робив перші кроки наш герой. Саме тоді у малого хлопця зародилася любов до рідного краю, до батьківської домівки, назавжди у пам’яті закарбувалися такі поняття як чесність, людяність, справедливість. Він був найменшим із дітей у родині. Батьки багато часу віддавали нелегкій праці у місцевому радгоспі «Дворічанський», а за енергійним наймолодшим братом доглядали старші Микола і Галя. 
Дитинство
З дитинства рухливий хлопець жодної хвилинки не сидів на місці. Полюбляв активно проводити дозвілля. Бігав до річки, бавився із сільською дітворою, часом бешкетував, але із шкільних літ полюбив спорт. Ранкова зарядка, легкоатлетичні пробіжки, велосипед, узимку – лижі, санчата і ковзани... Кращого проведення дозвілля годі було й придумати. Все це захоплювало хлопця і з юнацьких літ ставало нормою життя. Саме таке ставлення до фізичної культури і спорту не тільки загартовувало і додавало сил, а ще й неабияк дисциплінувало і виховувало дух переможця. Вже тоді він по-справжньому почав замислюватися над подальшою долею і мріяв неодмінно пов’язати її зі спортом. Особливо полюбив Василь Іванович легку атлетику – мінімум затрат, максимум користі і непоганий результат. А одним із складових компонентів «королеви спорту» і улюбленим видом у юнака був крос. Саме кросовій підготовці приділяв увагу, будучи школярем. Надалі цей компонент неодмінно входив у його вчительські і тренерські плани, був невід’ємним атрибутом повсякденного життя молодого спортсмена.
Перші кроки дорослого життя і Чорноморський флот
Трудову діяльність сільський юнак, як не дивно, розпочав у рідному господарстві. Радгоспу в той час потрібні були завзяті молоді трудівники. Село розбудовувалося, підіймалося, роботи вистачало, а робочої сили бракувало. От і подався хлопець до будівельної бригади радгоспу «Дворічанський», влаштувався робітником. І батькам допомогти, і собі на ласощі заробити. Перші робітничі «університети» тривали недовго. Із райвійськкомату надійшла повістка в армію. На все життя юнак запам’ятав сувору школу Чорноморського Флоту. Юнак і до служби в армії був фізично витривалим і підготовленим спортсменом-розрядником, а через три роки повернувся загартованим морально й фізично, підготовленим психологічно, міцним, сильним і дужим. Три роки на флоті не відібрали в юнака думки про спортивне майбуття. Після звільнення в запас Василь Глушко повернувся до батьківського порогу і вже за десять днів пішов працювати інструктором-методистом по спорту в рідному радгоспі. Надалі його тернистий трудовий шлях проліг до районної ради добровільного сільського спортивного товариства «Колос», де він працював інструктором. А далі – тренером із футболу при комітеті фізичної культури та спорту райвиконкому. Ось тоді й усвідомив, що бажання в нього велике, мрії неосяжні, а спеціальних знань замало.


Перші професійні «університети»
Без відриву від виробництва, як прийнято було говорити в той час про «заочників», Василь Іванович закінчив Івано-Франківський фізкультурний технікум, а вже згодом здобув вищу педагогічну освіту, закінчивши у 1975 році Харківський державний педагогічний інститут імені Г.С. Сковороди, де він навчався, зрозуміло, на факультеті фізичного виховання. А хіба могло бути інакше? Далекі мрії дитинства ставали реальністю і втілювалися в життя. Але тільки повсякденна робота над собою, ранкові пробіжки і вечірні тренування, чітке життєве кредо і власна позиція стосовно здорового способу життя допомагали молодому хлопцю втілювати мрії в реальність. Перші кроки на освітянській ниві В.І. Глушко зробив ще у 1972 році, коли почав працювати учителем фізичного виховання в Дворічанській школі. У молодого педагога горіли очі, він не цурався рутинної роботи з підготовки і облаштування спортивних майданчиків і приведення в належний стан спортивного залу та інвентарю, разом із учнями готував траси для проведення кросів і лижних змагань, втілював у життя задумки юності і власним прикладом залучав учнів до активних занять фізичною культурою і спортом.
Не дуже тривалий час довелося працювати Василю Івановичу на посаді голови комітету по фізичній культурі та спорту при виконкомі Дворічанської ради народних депутатів. Ідей вистачало, але чітко розумів, що обіймати керівну посаду і сидіти в кабінетах влади – то не для нього. Тому і вирішив облишити управлінську справу і подався назад, до школи, ближче до учнів. Його вабили перспективи змагань і турнірів, виснажливих занять на тренуваннях і підготовки до змагань, непростих стартів і переможних фінішів, виховання у підлеглих навичок і вмінь, притаманних сильним духом людям. Спортсмени і фізкультурники зі стажем, випускники школи пам’ятають, напевне, організовані і проведені Василем Івановичем Дні бігу, Олімпійські дні, змагання з легкої атлетики, аеробіки, футболу, баскетболу і волейболу, лижних гонок тощо… Він звик бачити в роботі реальний переможний результат, досягнутий клопіткою працею і щоденними тренуваннями.
Його вихованці «зірвали» чимало «спортивних букетів» на районних і обласних змаганнях із різних видів спорту. Шкільна і власна колекція грамот і призів поповнювалися, бо наряду з учнями Василь Іванович і сам активно виступав на змаганнях, особливо легкоатлетичних, грав у футбол за районну команду у першості області і волейбол, не проти був схилити голову в активних роздумах над шаховою композицією. Завжди був і зараз є взірцем для дітей, прикладом для наслідування. Напевне, саме тоді відчув, що не вистачає в його роботі певного драйву, повноти відчуттів, повного задоволення. Його вабили високі перспективи в роботі. Він мріяв про тренерську долю. 
Новий виток у професійній кар’єрі
Першим кроком стала робота у філії Куп’янської ДЮСШ, яка діяла при Дворічанській школі. Заняття проводилися у волейбольній секції, яку відвідували близько тридцяти дівчаток. Саме кінець сімдесятих років минулого століття можна неофіційно вважати початком нових спортивних здобутків тренера-початківця. Але то були лише «перші ластівки» молодого фахівця. Саме в той час юні дворічанки – вихованки тренера В.І. Глушка, почали робити перші кроки в обласних змаганнях, в яких виступали за Куп’янськ. По змаганнях, спарингах і тренувальних турнірах дівчата разом із тренером об’їздили міста Валуйки, Сватово, Куп’янськ, Вовчанськ, Харків, Старий Оскіл…. Звичайно, досвіду виступів у подібних двобоях не вистачало, але набувалася така необхідна практика, робилися перші кроки, а вже з ними приходив неоціненний досвід – як до тренера, так і для вихованців. Василь Іванович вважав, і досі переконаний, що спаринги – дуже важливий компонент у підготовці до турнірних змагань, бо гарна ігрова практика – гарант успіху у командних видах спорту і у волейболі зокрема. Дедалі частіше наші команди ставали учасниками не тільки товариських, а й регіональних, обласних турнірів і матчевих зустрічей.


Перші вагомі успіхи і здобутки
У 1983 році прийшли перші перемоги і здобутки. Спочатку на зональних обласних змаганнях із волейболу серед дівчат 15–16 років, які проходили у м. Куп’янськ. Наші дівчата виступали без провідного гравця команди Ольги Дорошенко (нині – Смірнова, авт.), яка у складі збірної області виступала на Республіканських змаганнях, але зіграли переконливо і поступилися першою сходинкою лише одноліткам із Вовчанська. А незабаром у Великому Бурлуку відбулися зональні обласні змагання серед жіночих команд, де наші юні обдарування під керівництвом тренера В.І. Глушка на повний голос заявили про себе і перемогли всіх суперниць по підгрупі. Це був справжній фурор! Фінал шести кращих команд області відбувся у Первомайську. Наші юні волейболістки три матчі виграли і лише в двох поступилися господаркам турніру і команді Харківського сільгоспінституту імені В.В. Докучаєва. У підсумку, тренерський талант і наполеглива робота на тренуваннях привели молоду команду на третю сходинку п’єдесталу пошани у обласних змаганнях.
У січні наступного року честь Куп’янщини на обласних змаганнях серед дитячо-юнацьких шкіл захищала дворічанська дівоча команда, вихованок тренера В.І. Глушка. Серед десяти кращих команд регіону дівчата середньої і старшої вікових груп посіли другі місця в області. Це був неабиякий успіх. Про розвиток волейболу на Дворічанщині почали вголос говорити у високих колах на рівні області. Своїми успіхами і ставленням до справи волейболісти нашого району подали вагому заявку, прагнучи до вершин обласного волейболу. Назрівали зміни. Про це багато говорили, ще більше мріяли. А тренер виношував думку про власну, районну дитячу спортивну школу. Проте, під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Не сидів склавши руки і Василь Іванович. Ходив, добивався, «оббивав пороги» кабінетів, переконував, наводив вагомі аргументи на користь здорового способу життя і потрібності дитячої спортивної школи.
Нові обрії та перспективи
У 1986 році сталася знакова і значима подія, яка на багато років уперед визначила перспективи розвитку дитячого, а потім і дорослого спорту на селі. Першого березня розпочала свою роботу Дворічанська дитячо-юнацька спортивна школа. Ось тоді герой нашої публікації остаточно залишив школу і перейшов на тренерську роботу. Природно, що саме волейбол із часу заснування закладу став єдиною спортивною секцією, а вже пізніше було відкрито інші відділення. На початку роботи школи у волейбольних групах під орудою тренера В.І. Глушка тренувалися і пізнавали ази волейбольної грамоти 60 дітей різного віку. Вже в перший рік роботи юні волейболісти Дворічанської ДЮСШ вперше взяли участь у обласних змаганнях серед спортивних шкіл. Це було досягнення, це був прорив на обласну спортивну арену, це був крок уперед, бо зі старту дворічани посіли призове третє місце. Започаткована справа не була марною. Цього ж 1986-го року району було довірено у новому спортивному комплексі приймати зональні, а потім і фінальні обласні змагання з волейболу серед жінок. Із дебютом наші чарівні волейболістки справилися на «відмінно». Спершу перемогли суперниць по підгрупі, а потім у запеклих фінальних іграх здобули для району першу в історії перемогу в обласних волейбольних змаганнях. Це був значний успіх і «винуватцем» його був безпосередній учасник дійства Василь Іванович Глушко. В області заговорили про тренерські здобутки, про талант сільського тренера, про підготовлені команди. А він наче б і не помічав того, працював, готовив нові команди. Вже згодом дівоча команда 1973–1974 років народження стала учасницею представницького Всесоюзного турніру в Харкові. У боротьбі з командами Москви, Воронежа, Харкова, Первомайська та інших «волейбольних столиць» наші юні волейболістки посіли почесне четверте місце… Таким плідним був початок волейбольної ходи до вершин обласного (і не тільки) волейболу. Далі пішло-поїхало. Круговерть волейбольних турнірів, змагань, матчів просто захоплювала. І повсюди гордо звучали імена нашого тренера і нашого району. Скільки на його тренерському шляху було тих тренувань, матчів, турнірів… А скільки перемог! Звичайно, за браком часу і газетної площі, неможливо про все написати зараз, але пам’ятні віхи з історії розвитку волейболу в районі зберігаються у нашій пам’яті. І новий виток у його розвиток уніс наш Тренер, герой цього оповідання.
Людина і Тренер
Ось уже більше трьох десятків років у дитячо-юнацькому клубі фізичної підготовки «Юність» (нинішня назва) Василь Іванович навчає дітей здоровому способу життя, тренує і школярів, і дорослих, їздить із дітьми на волейбольні змагання і завжди повертається з перемогою. Якою б вона не була, вона має особливу цінність, бо ведеться робота на перспективу. Він весь у роботі і всі його думки там, у спортивному залі, на майданчику. Можливо, спокійна робота – запорука надійного тилу вдома. Василь Іванович має чудову родину, виховує сина, який вже досяг вершин у волейболі як гравець, нині – студент престижного вишу.
Скромний, цікавий у спілкуванні, цілеспрямований і послідовний у роботі, він – талановитий педагог, чудовий тренер і просто хороша людина зі своїм внутрішнім стрижнем. Його загартованість у спорті і є його характер, справжній, переможний.
Василь Іванович не любить розповідати про себе. Тому завжди у тривалій розмові чи короткому спілкуванні здебільшого говорить про своїх учнів, про вихованців, їх підготовку і плани на майбутнє, проблеми спорту і системи підготовки та шляхи їхнього вирішення. І він має на це повне право. Бо все, що пов’язане з розвитком волейболу у нашому районі і, не побоюся сказати – в області, нерозривно перекликається з ім’ям В.І. Глушка.
Замість післямови
Віддавши багато років служінню спорту, улюбленій справі, клопіткій і напруженій роботі, В.І. Глушко виховав не одне покоління дворічанських волейболістів. Найвідоміший із вихованців – майстер спорту Сергій Коваленко. І це справжня гордість тренера і гідна вершина його тривалої роботи з волейболістами. Звичайно, важко назвати імена всіх, хто пройшов через професійні руки Василя Івановича, хто під його орудою кував перемоги на змаганнях різного рівня. Бо таких вихованців сотні. Поруч із метром тренерської волейбольної справи трудяться його колишні підопічні, а нині – колеги, Л.А. Каща й О.А. Смірнова. Вони одними з перших пізнавали волейбольну премудрість у свого наставника, а тепер залюбки виховують підростаюче покоління волейболістів.
Незважаючи на поважний вік, Василь Іванович завжди бадьорий, повний сил, енергії та планів на майбутнє. Будемо сподіватися, що спортсмени-волейболісти під керівництвом тренера В.І. Глушка ще не раз прославлять нашу малу батьківщину, дворічанську землю новими здобутками, а районна газета ще не раз надрукує цікавий матеріал про перемоги зі спортивних арен команд волейболістів і їхнього головного Тренера.
Довідка
Василь Іванович Глушко є Почесним громадянином Дворічанського району. Нагороджений Подякою Президента України, неодноразово – грамотами і подяками Дворічанської районної державної адміністрації та районної ради, відділом освіти, відділом з питань фізичної культури та спорту райдержадміністрації, грамотами обласної державної адміністрації і управління фізичної культури та спорту, районним центром «Спорт для всіх». Його високих відзнак не перерахувати, та головною його нагородою є діти – вихованці, які в різні часи під орудою Тренера прославляли і продовжують прославляти рідний край на волейбольних майданчиках України і ближнього зарубіжжя.
Про головне
Днями Василь Іванович відсвяткував свій сімдесят третій день народження. Тож від імені всієї спортивної спільноти Дворічанщини і області хочу побажати імениннику міцного здоров’я, віри, надії, сили та бадьорості духу. Нехай ваш, Василю Івановичу, життєвий і тренерський шлях проляже надовго у далекі роки щасливого майбутнього нашого району та прийдешніх поколінь волейболістів і спортсменів.
                                                                                                                                                             З повагою, В. КАЩА.
                                                                                                                                  Фото із сімейного архіву В.І. Глушка.

Категорія: Твої люди, Дворічанщино! | Переглядів: 10 | Додав: Fomin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]