«І ЧАС РОЗСТАВИВ НА СВОЇ МІСЦЯ…»
15 травня відзначили 169-ту річницю з дня народження відомого вченого-мікробіолога, лауреата Нобелівської премії, нашого земляка І.І. Мечникова. Його постать і досі впливає на духовний розвиток нашого суспільства й бентежить допитливі уми.
До цього часу мало досліджували тему взаємовідносин роду Мечникових та Г. Сковороди. Хоча поле для вивчення тут, як кажуть, чимале. В житті кожного народу є незамінні величини, є сили, які, постійно звершуючи подвиг духа, не дають народові зруйнуватися, які викликають глибокі духовні зміни у свідомості людства.
Ця тема зацікавила ученицю 7-го класу Токарівської ЗОШ Анну Дрозд, вихованку краєзнавчого гуртка Токарівського СБК (керівник – Мєшкова О.Б.). Вона розпочала ретельне вивчення різноманітних матеріалів, які стосуються відповідних подій, мала зустрічі із фахівцями.
Як результат, її краєзнавчі дослідження сформувалися у наукову працю, яку вона гідно представила та отримала грамоту за кращу доповідь на секції «Г.С. Сковорода: життя, творчість, погляди»  на Всеукраїнській філософській конференції «Пізнай себе, свій рід, свій нарід» в Харкові. А допомагали їй директор Дворічанського ЦДЮТ Бервено О.М. та методист закладу Бабай Л.В.
Нижче вашій увазі уривки з цієї учнівської доповіді.
«На Дворічанщині народився відомий вчений-мікробіолог, лауреат Нобелівської премії І.І. Мечников (1845-1916). Тож не дивно, що учні нашої школи та інших шкіл району бували на екскурсіях у селі Мечниково. В ході відвідування музею, який у сільському клубі, звернула увагу на стенд, присвячений взаєминам між Г.С. Сковородою і родиною Мечникових.
Природно, виникло запитання: кого з роду Мечникових у своїх мандрівках відвідував Г.С. Сковорода? За словами Д.І. Багалія, «український мандрований філософ» ніс шляхами своїх мандрівок духовну спадщину народу. Благословенні ті шляхи, якими він ходив, і залишив сліди, не стерті часом. Філософ духовно збагачував людей, з якими спілкувався.
Працюючи в музеї, бібліотеці, спілкуючись з місцевими жителями та краєзнавцями, прийшли до наступних висновків. Згідно генеалогічного древа Мечникових, складеного А.Ф. Парамоновим з Харківського приватного музею міської садиби, цей рід розгалужений і має багато нащадків. Згідно архівних довідок 1712 року Георгій Степанович – Великий Спатар, або Мечник (чоловік, який тримає меч поруч із володарем під час урочистих церемоній), – переселився на Слобожанщину разом із волоським князем Кантемиром. Згідно з наказом Петра I від 9 червня 1712 р. і грамотами від 11 та 30 жовтня 1718 р. поселення Новомлинськ (Переволочна) Дворічанського району було віддане Г.С. Мечнику у вічне володіння.
У книзі А.М. Ніженця «Г.С. Сковорода» також знайшлися підтвердження того, що Сковорода любив родину Мечникових.
Мечникови (батько та мати відомого вченого І.І. Мечникова) переїхали в с. Мечниково (рані- ше – Панасівка) з Петербурга на початку XIX ст. Сталося це тоді, коли батько Ілля Іванович (1810 року народження) програвся у столиці в карти.
Г.С. Сковорода помер у 1794 р. Тому вони ніяк не могли зустрітися.
Ми продовжили свої пошуки. Мені допомогла книга Д.І. Багалія «Український мандрований філософ Григорій Сковорода», де він надрукував спомини Гессе де Кальве, вихованця Харківського університету, доктора філософії, який був одружений на Серафимі Іллівні Мечниковій, донці поміщика Іллі Івановича Мечникова, автора праці «Сковорода, цинік нинішнього віку»: «Він любив також бувати в поміщика І.І. Мечникова. Просте та шляхетне життя в цих домах йому подобалось. Там він виховував дітей і розважав розмовами цих чесних старих людей», «…йому подобалося просте життя їхнє».
Відомості про Мечникова підтверджуються документальними даними: «р. 1767 в Ізюмській провінції дійсно мешкав вахмістр Ілля Мечников, що мав тоді 43 великоросіян-кріпаків і 206 підданих українців. За даними 1773 р., корнет Мечников проживав у слободі Новомлинській, коло річки Осколу й там у нього було кріпаків великоросіян 109 душ і підданих українців 521».
За даними А.Ф. Парамонова, який проводив експедицію Харківського приватного музею шляхами родини Мечникових у Дворічанському районі, онук родоначальника Григорія Степановича корнет Ілля Іванович (прадід відомого вченого-мікробіолога І.І. Мечникова) збудував у Новомлинську церкву в ім’я пророка Іллі, де були охрещені майже всі Мечникови. Поряд із церквою в родовому склепі були поховані всі предки Мечникових. Він же в другій половині ХVІІІ ст. започаткував кінний завод, придбавши коней найрізноманітніших порід.
Отже, Г.С. Сковорода у своїх мандрівках навідувався до корнета Іллі Івановича Мечникова, який мешкав у слободі Новомлинськ. Земельні володіння родини Мечникових, згідно з архівними планами, простиралися від Новомлинська до Арапівки. Проте така чимала територія не завадила нашому славетному земляку втілювати в життя ідеї, які пропагував Сковорода.
Майбутній мікробіолог І.І. Мечников вже у 12 років разом з майбутнім композитором Лисенком створили «Таємний союз науки», метою якого було навчання грамоті простого народу. Кожен з них відповідав за якийсь підрозділ науки та робив доповіді, виступаючи перед сільськими дітьми.
Коли був професором Новоросійського університету, І.І. Мечников організував безкоштовні курси з біології для населення.
Після 40 років були більш глибокі роздуми над сенсом життя. Тоді Мечников їздив до Л.М. Толстого в Ясну Поляну. Там вони сперечалися у питанні, що важливіше – наука, знання чи духовність. Наприкінці життя Ілля Ілліч видає такі філософські книги, як «Этюды оптимизма», «Этюды о природе человека», «Сорок лет искания рационального мировоззрения».
І Г.С. Сковорода, і І.І. Мечников не боялися і не зупинялися перед тим, щоб висловлювати свої ідеї, які не відповідали тодішнім сталим поглядам, за що були звільнені з посад. Але й за цих обставин у обох була сильна потреба мати аудиторію для поширення власних думок серед молодого покоління, проповідувати свою філософію.
І час розставив на свої місця та проявив істину: «Тільки в самій істині й живе справжня радість і що вона сама тільки оживляє наше серце, що керує тілом» (з листа Г.С. Сковороди до Тев’яшова)».
 За цю роботу Анна Дрозд була нагороджена дипломом «За кращу доповідь на секції «Г.С. Сковорода: життя, творчість, погляди» Всеукраїнської філософської історико-краєзнавчої конференції учнівської молоді в м. Харків.
Побажаємо нашій молоді й надалі активно проводити краєзнавчі дослідження Дворічанщини, вивчати надбання наших славетних земляків. Слідуючи заповіту Г. Сковороди: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі себе».
До публікації підготувала
Токарівський сільський голова
О. Синянська.
|
