КОЛОДЯЗНЕ ЧИ КОЛОДЯЖНА?
Офіційною датою заснування слободи Колодязне (Колодяжна) вважається 1780 рік. Та на цій території люди проживали з давніх часів, про що свідчать кургани, яких тільки на території сільської ради нараховується чотирнадцять, а також два поселення салтівсько-маяцького періоду черняхівської культури.
На території сільської ра-ди в різні часи було знайдено архаїку ранньо-скіфського періоду (наконечники стріл) VІІ-VІ ст. до н.е. Знахідки більш пізнього періоду – наконечники Золотої Орди, монети, кільця лучника тощо.
За однією з легенд, село отримало назву на честь його засновника – воєводи Колодяжного, за іншою – через велику кількість колодязів у поселенні. У селі і на сьогодні колодязі розташовані на кожній вулиці на відстані від 50 до 200 метрів один від одного. Підйомні механізми, якими користувалися раніше, в народі називають «журавлями», бо у вранішнім тумані вони чимось нагадують цих птахів. У більшості колодязів до забору води не більше чотирьох метрів. Тож село називали у різні часи по-різному: Колодязне, Колодяжне або Колодяжна.
Із архівних записів, на території, де пізніше було утворено село (слободу), спочатку було засновано низку дач: Іванівська, Жуковська, Западне, Переславська, Головинської, Яковлівська, Відхожа, Щетнєвська, Третякова, Мальцева, ліс Осочий та ліс Перцовський. Станом на 1 січня 1964 року до складу сільської ради входили такі населені пункти: Кругле, Ново-Ужвинівка, Обухівка, Одрадне, Свяченівка. Населення сільської ради становило 2270 чоловік.
Поруч із селом знаходився став із назвою Пивоварня. Як розповідали старі люди, джерела, які знаходяться в цій місцевості, мають найкращу воду в усій окрузі, тому свого часу по воду для виготовлення пива сюди приїздили навіть із м. Куп’янськ, долаючи відстань 45 кілометрів.
Село Колодязне розкинулося по обидва боки річки Верхня Дворічна. На лівому боці річки – гряда крейдяних схилів. Мільйони років тому в цих місцях було море: на крейдяних горах часто знаходять закам’янілі останки морської фауни – в народі їх називають «чортів палець» або «паціни лапки». У п’ятдесятих роках під час видобутку крейди знайдено скелет морської риби, який передано до Харківського музею природи.
У 1730 році прихожани збудували церкву в ім’я Сергія Радонезького, Чудотворця. У 1791-му в будівлю церкви влучила блискавка. Заново відбудована церква простояла до 1846 року, а потім її було перенесено в інше місце. Церковним старостою з 1856-го був Сергій Олександрович Хрущов, відставний капітан, кавалер ордена Анни ІІІ ступеня.
У 1837 році в слободі Колодяжна проживав ротмістр Федір Іванович Мерескул, який у молоді роки служив прапорщиком у лейбгвардії Павловського полку. 15 серпня 1814-го він був нагороджений орденом святої Анни ІV ступеня, як зазначено в нагородному листі, «За взяття Парижу».
Перша рада селянських депутатів була організована в кінці 1917-го – на початку 1918 року. Очолив раду більшовик Афанасій Данилович Злодєєв, матрос із крейсера «Слава». У 1921-му на території сільської ради були створені сільгоспартілі. До Жуковської сільгоспартілі входило 72 чоловіка, площа земель становила 136 десятин. Артіль мала 10 корів, 5 плугів, 8 борін, 1 сіялку. До Вовчанської артілі входило 59 чоловік, площа землі – 110 десятин. У ній було 9 корів, 4 плуга, 3 борони. У с. Мальцівка також була артіль. У 1929 році всі сільгоспартілі було об’єднано в колгосп «Сільський Інтернаціонал». Першим головою його став Олексій Олексійович Полозенко. До колгоспу входили всі хутори, села Колодязне та Отрадне. У 1933 році господарство розділилося на два колгоспи: «Комуніст» і «Шлях до соціалізму», а в Отрадному організували колгосп «Червоний прогрес». У 1943-му колгосп «Комуніст» було розділено на два господарства, одному з них було залишено цю назву, а іншому присвоїли ім’я Мічуріна. У 1953 році почалося укрупнення колгоспів. Спочатку колгосп ім. Мічуріна приєднали до «Комуніста», а в 1958-му був приєднаний і колгосп «Шлях до соціалізму». Об’єднане господарство називалося «Комуніст». Із 1963 року по 1986-й головою господарства працював Микола Хомич Погребняк. У 1967 ро-ці до «Комуніста» було приєднано колгоспи ім. Кірова (Обухівка), ім. Жданова (Отрадне), а у 1968-му – «Нове життя» (Свяченівка). Центральна садиба колгоспу, який на той час мав 12251 гектарів сільгоспугідь, розташовувалася на території села. Спеціалізацією колгоспу було вівчарство. У колгоспі було створено 5 тракторних бригад, 3 виробничі бригади, працювали 22 зернові комбайни, 81 трактор, 56 автомобілів. На той час функціонували 7 ферм, цегельний завод.
У жовтні 1973 року за збіль-шення виробництва та продажу державі тваринницької продукції колгосп був нагороджений пам’ятним прапором міністерства сільського господарства. За успіхи у розвитку сільського господарства в 1966 році державні нагороди отримав 201 колгоспник.
За роки VIII-IX п’ятирічок побудували молочний комплекс на 1000 постійних місць, 100 житлових будинків. Село було електрифіковано, радіофіковано, газифіковано, забезпечено центральним водопостачанням.
Головною легендою, а можливо бувальщиною, є розповіді сільської модистки та інших мешканців села про те, що Генеральний Секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов був позашлюбним сином пана С.О. Хрущова, а матір’ю його була старша економка сади-би. У зв’язку з вагітністю її було переведено із головного економприміщення до с. Ка-линівка (нині Курська область). Як розповідали старожили, в економки то була вже не перша позашлюбна дитина, раніше вона народила дочку. Микита був дуже схожий на пана, який під час революції мігрував у Швейцарію. І коли Микита Сергійович став Генеральним Секретарем, і його фото було опубліковано в газетах та журналах, бага-то з тих, хто ще пам’ятав па-на, відразу впізнали обриси С.О. Хрущова.
Відповідно до рішення Харківської обласної ради від 24 квітня 2002 року на території сільської ради було створено ботанічний заказник місцевого значення «Колодязнянський». Територія заказника розташована на пологих крейдяних схилах, де ростуть чагарники реліктової крейдолюбної флори.
Колодязне відоме своїми славними земляками, серед яких Володимир Сергійович Плахотін – Герой соціалістичної праці, кавалер багатьох орденів, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка, Заслужений будівельник України; Григорій Семенович Поход- ня – доктор сільськогосподарських наук, професор, академік МААО і РАЕН, заслужений діяч наук, лауреат премії Ленінського комсомолу, автор більше 500 наукових праць, із яких більше 40 – книги, кавалер багатьох орденів, нагороджений 15-ма медалями ВДНГ та ВВЦ; Юрій Вікторович Романенко – льотчик- космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу, який лі-тав на космічних кораблях «Союз-26», «Союз ТМ-24» (тривалість польоту в космосі складала 326 днів 11 годин 38 хвилин), двічі відзначений званням Герой Радянського Союзу, чотирма орденами, відзнакою Герой Чехословацької Республіки (1978 рік), Герой республіки Куба (1980 рік) і багатьма іноземними орденами та медалями; його син – Роман Юрійович Романенко – продовжив трудову династію батька і також став льотчиком-космонавтом, але вже Російської Федерації, він двічі побував на поземній орбіті; В’ячеслав Сергійович Палкін – хоровий диригент, педагог, створений і керований ним камерний хор протягом 25 років набув слави не лише в Україні, а й за її межами, є автором понад 20-ти науково-методичних праць, 200 хорових і вокально-симфонічних творів, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, лауреат премії «Народне визнання», а також має чимало інших почесних звань і відзнак.
Колодязненській сільській раді підпорядковані 4 населені пункти – села Колодязне, Обухівка, Ново-Ужвинівка та Отрадне. Центром Колодязненської сільської ради є село Колодязне, яке знаходиться на відстані 22 кілометрів від районного центру. Територія ради має площу 12662,3 гектара, населення – 1477 осіб.
За матеріалами
Дворічанського районного краєзнавчого музею.
До друку підготувала
О. САНІНА.
|
