ПІВВІКУ РАЗОМ
Час від часу доводиться гортати пожовклі від часу аркуші районного часопису, занурюватися в історію нашого краю, подекуди – всієї країни. Заочно, за статтями та фотознімками, знайомитися із земляками, знаходити знайомі прізвища, а то і обличчя. Переглядаю останню (зазвичай читачі продивляються її першою) шпальту районної газети «Колгоспний ранок» (таку назву мала наша районка на той час) від 19 грудня 1967 року. Погляд зупиняється на оповіданні «Комсомольське весілля». Рубрика «З редакційної пошти» націлює на припущення, що його автор – В. Кравчун, – хтось із односельців, колег чи знайомих героїв допису. Читаю: «Стало хорошою традицією нашої молоді скріплювати дружбу своїх товаришів, які вступають у шлюб, радісним комсомольським весіллям. Ось і нещодавно таке урочисте відзначення вступу в шлюб секретаря комсомольської організації артілі «Родіна» Володимира Курбатова та економіста цього господарства Любові Коваленко відбулося в Жовтневому сільському клубі.
Зійшлося близько 400 хліборобів. Молода пара не примусила на себе довго чекати. О чотирнадцятій годині до клубу під’їхали красиво прикрашені автомашини. Із однієї з них вийшли молоді. Ветеран праці Пантелеймон Петрович Шерстюк за українським звичаєм зустрічає їх з хлібом-сіллю на вишитому рушникові. Під звуки любимого вальсу Володимира та Любові їх проводять на сцену, на якій написаний лозунг: «Міцна сім’я – міцна держава». Тут пройшла урочиста реєстрація шлюбу. Заступник голови сільської Ради Іван Гнатович Селюта поздоровив молоде подружжя і побажав йому хорошого і дружнього життя.
Від імені правління колгоспу секретар партійної організації тов. Нюшко вручив молодій парі коштовний подарунок.
Довго у клубі линули ніжні мелодії вальсів, кружляли у танцях пари – йшло комсомольське весілля.»
Підсумовую: йдеться про одруження Володимира Миколайовича Курбатова, колишнього сільського голови, із с. Жовтневе (зараз – Богданівське), з яким знайома по роботі.
Із того моменту минуло не багато не мало часу, – рівно півстоліття. Зацікавило (думаю, що і вас теж), із чого все починалося і як далі складалося життя молодого подружжя. Дещо таки вдалося дізнатися.
У 1947 році у сім’ї Коваленків, яка проживала у с. Фиголівка Дворічанського району, народилася дівчинка, котру назвали Любою. А невдовзі, у 1948-му, така ж радісна подія сталася і в сім’ї Курбатових, котра мешкала у с. Жовтневе, – на світ з’явився хлопчик, якому дали ім’я Володимир. Діти зростали, вчилися в школі – кожен у своєму рідному селі. Після здобуття базової освіти у місцевих закладах, необхідно було продовжувати навчання на атестат зрілості у середній школі. Так вони і опинилися обоє в одній десятирічці – Дворічанській. Здавалося б, усе зрозуміло… Проте доленосний момент стався дещо пізніше, на малій батьківщині Володимира.
Люба, отримавши атестат про середню освіту, вступила на навчання до технікуму. Здобувши спеціальність економіста, за направленням приїхала до Жовтневого, влаштувалася на роботу у місцевому колективному господарстві, де вже працював обліковцем Володимир – молодий, завзятий парубок. Зустрілися, покохали одне одного і, не відкладаючи справу в довгу шухляду, зіграли весілля, про яке вже відомо нашим читачам.
Подружжя Курбатових продовжувало працювати у колгоспі. Любові, невдовзі після початку її трудової діяльності, запропонували посаду завідуючої їдальнею, на що вона погодилася, та так і працювала до виходу на пенсію. А Володимир згодом став бригадиром. Не цурався він і громадської роботи, навпаки – охоче очолював комсомольську організацію артілі, а згодом громада Жовтневої сільської ради висловила йому довіру, обравши сільським головою. До виходу на пенсію, упродовж двох скликань, Володимир Миколайович очолював громаду. За добросовісну працю удостоєний низки нагород.
Вийшовши на заслужений відпочинок, подружжя не обмежується спочинком – пораються на городі, по господарству. Володимир Миколайович залюбки займається пасікою та допомагає Любові Єгорівні вирощувати квіти, беручи на свої чоловічі руки більшість «клумбових» робіт.
Відносини між чоловіком і дружиною були сповнені взаєморозуміння та взаємоповаги, кожен із них відчував себе потрібним і коханим. Вони разом створювали і зберігали сімейний затишок. Долаючи труднощі, торували життєвий шлях, вкладаючи свою душу, бо відчували велику відповідальність за сім’ю. Вони довели свою взаємну любов, повагу, довіру і відданість і змогли зберегти їх у всіх випробуваннях. Тож не дивно, що Володимиру і Любові у роботі, у клопоті вдалося разом прожити і чимало пережити упродовж півстоліття.
П’ятдесятиріччя подружнього життя відоме під назвою «золоте весілля». Колір символу цього ювілею співпадає з кольором осені – чарівної пори року, коли саме час збирати урожай, нагороду за свою працю. І подружжя Курбатових має достойний результат: Володимир Миколайович і Любов Єгорівна виростили двох чудових дітей – сина Олександра і доньку Ларису, які є свідками прояву високого почуття батьків один до одного. А зараз їх тішать три онучки – Олександра, Олеся і Валерія, котрі є їхньою гордістю. Діти й онуки люблять, цінують, поважають їх.
У переддень п’ятдесятирічного ювілею подружнього життя вітаємо Володимира Миколайовича і Любов Єгорівну із цією світлою подією. Бажаємо світла, тепла, добра і радості на довгі роки. Залишайтеся прикладом мудрості й кохання для своїх дітей і онуків. Нехай ваш подальший спільний шлях стелиться перед вами білим рушником, а ваші найзаповітніші мрії збуваються!
О. САНІНА.
|
