СОНЯЧНИЙ ЗАХІД СВІТЛОГО ЖИТТЯ
«Опадає листок, як зів’яле чаїне крило,
Там, де ми відбули, там, де наше відтьохкало літо...»
Б. Олійник.
День був сонячний і по-весняному теплий. Життя в природі входило у свій звичний ритм після тривалої зими і холодів, посміхалося до світу першими квітами, озивалося щебетом птахів, пахло ніжністю зелені і розгойдувало небесну блакить. Води бурхливого Оскола швидко несли у даль спогади далеких років. Наближалося літо – все навкруги було яскравим і привітним… Горе постукало у двері будинку, де завжди полюбляли спорт, гумор, народні пісні і танці. На 77-му році життя відійшов у Вічність ветеран спорту Григорій Маркович Кліпко.
Свого часу мені зовсім недовго довелося працювати разом з цим чоловіком у районному спортивному товаристві «Колос». Але спогадів про спілкування з ним залишилося багато, а ще більше корисних порад, крилатих висловів, гуморесок і цікавих історій із життя. На той час Маркович, як коротко і люб’язно називали його не тільки дітлахи, а й дорослі, був уже на заслуженому відпочинку. Але не сидів без роботи – він просто не міг без неї. А тут ще видалася така можливість бути поруч із спортивною ареною, тенісними столами, більярдом, поміж людьми. Григорій Маркович полюбляв спорт із молодих літ. Досить пристойно грав у футбол і міг «фінтом» залишити позаду себе суперника, віртуозно володів тенісною ракеткою, граціозно і своєрідно сильно грав на більярді, а на відпочинку полюбляв зіграти партію-другу в шахи чи шашки. І всюди в його діях була присутня видумка, хитрість, своєрідність. До настільного тенісу його ставлення було особливим. Перебуваючи в солідному віці, він, як тренер-масовик, зібрав дітлахів – хлопчиків і дівчаток, учив їх грати в настільний теніс. Власним прикладом показував ази володіння технічними прийомами, організовував і проводив змагання, возив команди на спаринги в сусідні райони і сам був активним учасником тенісних змагань. Саме в цей час спільної роботи в товаристві «Колос» Григорій Маркович був для мене і як старший товариш, і як другий батько, і як наставник та порадник. Від нього можна було почути багато мудрих слів і слушних порад, застережень і настанов.
До Дворічної Григорій Маркович потрапив більше ніж півстоліття тому. Працював на будівництві, але згодом талант танцівника і аматора сцени не залишився не поміченим корифеями сценічного мистецтва, і його запросили працювати художнім керівником танцювального колективу до районного будинку культури. Запальні народні танці, гуморески, пісні під гітару у виконанні Г.М. Кліпка добре пам’ятають глядачі зі стажем. А гумор був присутнім у його житті в повсякденності. Він міг запросто скопіювати чийсь голос чи манеру поведінки, відтворити образ героя вчорашнього кінофільму, передати образ будь-якого персонажа і того, хто його оточував. І робив це завжди майстерно, натхненно, професіонально, з притаманною тільки йому хитринкою і жвавістю.
Була віха в його трудовій кар’єрі, коли чоловік працював водієм «швидкої допомоги». Саме звідти Григорій Маркович пішов на заслужений відпочинок. «Порядний, ввічливий, завжди швидко і вчасно прийде на допомогу і не залишить в біді, зарадить людському горю», – так відзивалися про нього колеги по роботі. Про таких, як він, із упевненістю можна було говорити, що він не підведе. Завжди відповідально ставився до роботи, до термінових виїздів на виклик, до швидкої госпіталізації хворих. За чітку життєву позицію, за прямоту і справедливість, добропорядність і чесність його поважали – колеги, товариші, друзі… Спокійної на вдачі, він глибоко і емоційно сприймав несправедливість, недбалість у роботі.
Величезний скарб життєвих знань Григорія Марковича давав йому можливість спілкуватися і бути надзвичайно цікавим співрозмовником і маленьким, і дорослим. Він умів переконувати, вести за собою. Повсякчас намагався робити людям добро, бо Людина була для нього понад усе. Він робив добро іншим і пам’ятав про надану допомогу, зроблене добро для нього. Завжди з вдячністю про це згадував.
В останні роки свого життя, як завжди, Григорій Маркович полюбляв із вудкою посидіти на принаді біля швидкоплинного Оскола, займався нехитрим господарством. Але головною втіхою діда були онуки. Він приділяв їм дуже багато уваги – виховував, шуткував, прищеплював цікаве і корисне, дбав про їхній розвиток. Свого часу він рано овдовів. На руках залишилися дві доньки. Обох батько виховав, вивчив, поставив на ноги і дав путівку в самостійне життя. Час минав. Летіли, наче птахи, роки. Виросли діти, народилися онуки, радував діда і малий правнук. Жити б та жити іще, передавати свій життєвий досвід тим, хто тільки пізнає цей шалений світ… Та не судилося. Тяжка і раптова хвороба відібрала у рідних батька, брата, дідуся, тестя…
Григорій Маркович Кліпко, як громадський тренер із настільного тенісу, залишив по собі вдячних учнів і послідовників. А в житті – збудував власний будинок, був «майстром на всі руки» по господарству, виховав доньок, посадив фруктовий сад, дбав про виховання онуків і прагнув до їхнього гармонійного розвитку, в тому числі, і в спорті, допомагав людям дієвими справами і порадами. Ніколи не відмовляв, коли відчував чиюсь потребу в допомозі. У часи відпочинку любив ударити по акордам улюбленої гітари, розповісти анекдот, притопнути і прихлопнути у запальному танку, заспівати – був справжньою душею компанії.
Поховали Г.М. Кліпка в останній день весни. День був все такий же сонячний і теплий, тільки з огляду на сумну подію не надто привітний. У пам’яті, як птахи, пролетіли роки спілкування з колегою, старшим товаришем. Похоронна цвинтарна земля глухо впала на його труну і зачепила струни улюбленої гітари. Струни його музичного інструменту, немов струни душі, озвалися востаннє на цьому світі. Квіти від рідних, друзів, добрих знайомих вкрили могилу нашого земляка. «… Там, де ми відбули, там, де наше відтьохкало літо…».
З повагою, В. КАЩА.
|
