ВОНИ ОБОРОНЯЛИ НАШ КРАЙ
Командир 9-ї гвардійської стрілецької дивізії полковник А.П. Бєлобородов (у центрі)
Майже 75 років минуло відтоді, як улітку 1942 року Дворічанщину було окуповано фашистськими військами. Тоді оборону нашого району тримали бійці 9-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії (орденом Червоного Прапора дивізія нагороджена 3 травня 1942 року, а її 22-й гвардійський стрілецький полк – орденом Леніна). Дивізія була створена 26 листопада 1941 року шляхом перетворення в гвардійське об’єднання 78-ї стрілецької дивізії 1-го формування.
На початку війни дивізія дислокувалася в Уссурійському краї та входила до складу Далекосхідного фронту. Командиром на той час був призначений полковник Афанасій Павлантійович Бєлобородов (час його командування дивізією припадає на період із 12.07.1941 р. по 14.10.1942 р.).
У жовтні 1941 року дивізію перекинули з Далекого Сходу під Москву, в район міста Істра. Вона увійшла до складу 16-ї армії. Особовий склад дивізії нараховував 14 тисяч чоловік. На озброєнні дивізії налічувалося понад 130 артилерійських і 60 мінометних стволів, а також 12 важких гаубиць і 23 легких танка, а автопарк нараховував 450 військових машин.
29-го травня 1942 року командування дивізії отримало наказ завантажитися в ешелони і рухатися в харківському напрямку. Діставшись м. Валуйки, ешелон не зміг зупинитися, тому що станцію бомбили з ворожих літаків.
Дивізія висадилася на станції Дворічна, де офіцером зв’язку було передано наказ командування Південно-Західного фронту зайняти оборону в тиловому районі 38-ї армії на захід від Дворічної в районі Гусинки, Шипуватого, Моначинівки. Тут, приготувавшись до оборонних боїв, дивізія декілька днів перебувала в резерві фронту (бійці копали траншеї, окопи, обладнували вогневі позиції, встановлювали дротяні загородження тощо).
10-го червня 1942 року ворожі розвідувальні літаки активізувалися, а незабаром стало чути глухі перекати артилерійської канонади, а це означало, що лінія фронту наблизилася до Дворічанського району.
Цього ж дня з метою попередження просування противника на північний схід 9-а гвардійська дивізія була передана до складу 38-ї армії та зайняла інші рубежі, але головні її сили залишилися на попередньому рубежі, в районі Шипуватого, в готовності нанести контрудар у напрямку Нового Бурлука, Отрадного й Іванівки.
Обстановка у смузі 38-ї армії різко загострилася, ворожа мотопіхота й авіація завдали удару в центр, уздовж дороги Харків-Куп’янськ. Мабуть, щоб якнайшвидше заволодіти Куп’янськом та вийти на рубежі р. Оскіл. Однак це їм не вдалось, і ворожа армія різко повернула на північ, відтіснивши наші війська до р. Великий Бурлук. Після цього в нашій обороні утворився розрив. Перед 22-м полком було поставлено нове завдання – відтіснити ворожі війська на попередні позиції до р. Сіверський Донець. Для його виконання важливу роль відіграв фактор часу: полк повинен був за ніч здійснити 20-кілометровий марш – під проливним дощем, по незнайомій місцевості, вбрід перейти р. Великий Бурлук та ін., а потім вступити в зустрічний бій із рухомими ворожими частинами та вивести зі строю якомога більше ворожої бойової техніки (розвідкою було донесено, що в районі с. Великі Хутори Шевченківського району зосереджено понад 120 танків ворога). Окрім того, для виконання цього завдання полку потрібно було якнайшвидше створити надійну протитанкову оборону, доки ворог не почав атаку танками й авіацією.
Упродовж цілого дня нашим бійцям довелося відбивати ворожі атаки. У цьому бою значні втрати понесли обидві сторони, але ворогу так і не вдалося прорвати оборону. Потрібна була підмога, але в цей час основні сили дивізії завдавали контрудару вздовж дороги на Харків, але він так і не мав успіху. Тим часом атаки фашистів на ділянці 22-го полку розпочалися знову. Передній край полку в буквальному розумінні цього слова вже не існував, а лише окремі групи бійців, до того ж взяті в оточення. Але за допомоги кинутих у цей район головних сил дивізії полк був виведений з оточення. Дивізія зайняла оборону по березі р. Великий Бурлук, яку ворожі танки та мотопіхота намагалися форсувати.
14-го червня 1942 року на всьому фронті 38-ї армії настало тимчасове затишшя. Противник не виявляв активності, що насторожувало командування дивізії, і тому бійці продовжували будувати протитанкові оборонні укріплення. І це було не марно, адже за даними розвідки ворог стягував сюди основні сили (слід зазначити, що тут наступали 14-а танкова, 71-а піхотна, 60-а і 297-а піхотні дивізії ворога).
У ніч на 21 червня дивізія зі згоди командування почала обстріл катюшами місць найбільшого скупчення піхоти, що привело ворога у стан паніки. Наступний день пройшов спокійно, але о третій годині ранку 22 червня ворог почав масований артобстріл, а трохи згодом у небі з’явились і їхні бомбардувальники. Під прикриттям вогню ворожа піхота пішла в наступ через Великий Бурлук і атакувала оборону дивізії по всьому фронту. Незважаючи на численні втрати, противник продовжував утримувати перевагу та просуватися до переправ на р. Оскіл. У ще більш важкому становищі опинилися сусідні з’єднання (242-а, 162-а і низка інших стрілецьких дивізій, які вже були майже оточені). За наказом командування ці дивізії почали відвід військ на східний берег р. Оскіл, тож 9-а гвардійська стрілецька дивізія залишилася на західному березі Оскола і була відрізана від головних сил армії. 24-го червня вона була підпорядкована 28-й армії і ще дев’ять діб утримувала оборону на цьому рубежі.
Урешті-решт дивізія вимушена була залишити Гусинку, але лівий фланг її залишився. Танки противника заходили з тилу 18-го полку. Командування дивізії приймає рішення відійти на новий тактично вигідний рубіж – річку Нижня Дворічна, щоб організувати надійну протитанкову оборону. Це дало змогу на цілий тиждень затримати просування ворога. Закріпившись на східному березі річки, дивізія успішно відбивала численні атаки гітлерівського ударного угруповання.
26-го червня на вузькій ділянці від с. Кутьківка до сел. Дворічна противник удався до сильної атаки і прорвав оборону. Був захоплений військовий штаб дивізії в Кутьківці, а в самому селищі зав’язався ближній бій. У ході контратаки наших бійців ворог був вибитий із села, і лінія оборони 22-го полку була поновлена.
Після проведених кількох серій ворожих атак, 1-го липня, командир дивізії отримав наказ зайняти новий оборонний рубіж для прикриття тилів дивізії, тому що противник змусив відійти 6-ту гвардійську кавалерійську дивізію. Вночі полки зайняли оборону на східному березі Верхньої Дворічної і чекали наступу ворога. Рано-вранці ворожа авіація почала бомбардування спустілих позицій нашої дивізії, а залишені для прикриття бійці почали відходити на північ від нового переднього краю, щоб відволікти противника. За ними рушила і ворожа піхота, але потрапила в зону дійового вогню 22-го артполку, і тому вимушена була відійти на вихідні позиції, але ненадовго. Поновивши свої сили, ворожа армія пішла в новий наступ, вклинившись у декількох місцях в оборону. Ситуація склалася критична, адже ворог будь-якої миті міг розірвати оборону навпіл і рушити до Оскола. У зв’язку з критичними обставинами командир дивізії отримує наказ від вищого командування про перехід у безпосереднє підпорядкування командуючого 28-ю армією, а також переправлення артилерії на східний берег річки. Частини дивізії залишили прикриття і почали відступ до переправ через Оскіл, а командиру 17-го полку було поставлено особливе завдання – розгортаючи правий фланг, прикрити відхід дивізії та зірвати за собою понтонну переправу, що й було виконано. Але на той час бійцям ще не були відомі трагічні події на Ізюмо-Барвінківському напрямку, де йшли жорстокі бої. Там потрапили в оточення і загинули дивізії та полки Південного об’єднання їхньої армії.
Наступного дня ворог спробував форсувати Оскіл на саморобних плотах і човниках, але цьому завадили бійці 28-го артполку, який знищив не лише ворога, а і його засоби для переправи.
3-го липня дивізія знову увійшла до складу 38-ї армії. Завданням дивізії було захищати смугу з переднім краєм по східному березі Оскілу, адже в ближньому її тилу проходила залізниця Валуйки-Куп’янськ.
За цей час, ведучи безперервні бої з ворогом, відбиваючи його танкові атаки, дивізія зазнала великих людських втрат, тож потрібно було поповнення людьми, а також бойовою технікою, адже смуга оборони була розширена (до 18 км), але зайняти її щільно дивізія не могла. Оборона була організована за принципом опорних пунктів, проміжки між якими прикривалися вогнем. Щільність його теж була низькою через втрату великої кількості гармат, кулеметів і боєприпасів. Становище дивізій, які стояли справа (38-а стрілецька дивізія 28-ї армії) і зліва (300-а стрілецька дивізія 38-ї армії) було таким самим, тому допомоги не слід було очікувати.
5-го липня противник форсував р. Оскіл на лінії оборони 38-ї та 28-ї армій. Запеклий бій тривав до вечора 6-го липня на лінії залізниці, в районі населених пунктів Лиман Другий, Орлівка, Петрівка, роз’їзд Гряниківка. О 23-й годині командир дивізії отримав наказ відходити на новий рубіж.
17-го липня 1942 року дивізія була передана у підпорядкування Сталінградського фронту до складу 21-ї армії.
За період із вересня 1942 року по травень 1945-го дивізія воювала в складі різних армій.
Дивізія брала участь у Білоруській стратегічній операції «Багратіон», визволенні Латвійської Радянської Соціалістичної республіки, в Мемельській наступальній операції (Литва), вела запеклі бої на Курляндському півострові (Латвія). Із 9 травня 1945 року дивізія проводила прийом частин противника, їхнього озброєння, бойової техніки та майна в районі Айзпуте (Латвія).
Більш детально про бої на території району можна ознайомитися безпосередньо в музеї.
Підготовлено за архівними матеріалами музею.
А. ГУДЬ. Директор Дворічанського районного краєзнавчого музею.
|
