«НАРОДИВСЯ Я НА ЦІЙ ЗЕМЛІ»

Війна на Сході України торкнулася кожного з нас. Всі ми відчуваємо її жахи, переживаємо за кожного бійця української армії, який воює, захищаючи рідну землю від найманців вчорашньої братньої Росії. Не оминула війна і Дворічанщину. Так, хвала Богові, що на нашій території не ведуться бойові дії, але наші рідні, друзі, знайомі вже сьогодні воюють на Донбасі, виконуючи свій військовий обов’язок. За інформацією райвійськкомату за весь час мобілізації з Дворічанського району було мобілізовано 37 чоловік, 15 – у 2015 році, з них 6 добровольців.
Редакції газети «Дворічанський край» вдалося поспілкуватися з одним із наших земляків, учасником АТО. Це кам’янчанин, боєць 92-ї моторизованої бригади Михайло Андрійович Кравченко, який отримав відпустку в зв’язку з пораненням.
Народився Михайло у 1988 році в селі Кам’янка Дворічанського району. Закінчив Кам’янську ЗОШ, навчався у Дворічанському аграрному ліцеї. Згодом призваний на строкову військову службу у Збройні сили України. Одружений, має маленьку донечку.
Під час третьої хвилі мобілізації минулого року отримав повістку, згідно якої з’явився до райвійськкомату. Медична комісія визнала придатним до військової служби. Тож 2-го серпня його було мобілізовано до військової частини, що дислокується в смт. Башкирівка Чугуївського району.
– Не скажу, що зрадів, була тривога на душі. Але отримав повістку і вирішив: хай буде так, як є. Народився я на цій землі і не хотів десь їхати, переховуватися чи взагалі отримувати громадянство іншої країни. По-різному поставилися знайомі та односельці. Звичайно, болісно сприйняли цю звістку батьки, хвилювалася дружина, сестри, – розповідає Михайло.
Спочатку військове спорядження видавала армія, багато допомагали волонтери, в тому числі і з їжею. Під час військових навчань у Башкирівці вдосконалював військові навички, потрапив у сформований гранатометно-розвідувальний взвод.
23 січня у складі 92-ї моторизованої бригади боєць Кравченко був передислокований до зони проведення антитерористичної операції під м. Дебальцеве. Там і отримав бойове хрещення.
– На війні легких днів не буває. Друге лютого запам’яталося добре: стояли поблизу с. Луганське. Поганий мобільний зв’язок, але нарешті додзвонився додому, – згадує. – Під час виконання завдання внаслідок артилерійського обстрілу супротивника дістав осколкове поранення та контузію, допомогли товариші. В медичній роті видалили осколок, направили до лікарні в м. Артемівськ. Врятував життя бронежилет.
На війні завжди є втрати. От і в нашому батальйоні не обійшлося без них. А як же тяжко про це дізнаватися родичам загиблих!
Підтримка рідних, друзів украй необхідна у важких ситуаціях, надто тоді, коли ти відірваний від дому, – зізнається чоловік. – З рідними зв’язок підтримував по телефону. Ще гріли душу думки про дружину та доньку. Весь час думав про те, як вони мене люблять і чекають. Ця любов допомагала не падати духом.
Користуючись нагодою, хочу побажати усім жителям Дворічанщини мирного неба над головами та рідної землі під ногами!
Дякуємо Михайлу Кравченку за відверту розповідь і бажаємо успіхів й удачі в такій нелегкій справі, як захист Батьківщини. І, звичайно ж, чекаємо його повернення додому неушкодженим переможцем!
 

Бесіду вів А. ФОМІН.