А ЦЕ БУЛИ ДАЛЕКІ 1941-1945 РОКИ…

Ось уже 70 років як відзначається День Перемоги – найурочистіший день в історії, день пам’яті про відвагу та мужність людей, які рятували світ від фашизму. Кожного року підростаюче покоління 9-го травня дякує тим людям, які захищали свою Батьківщину, свої сім’ї, своїх коханих та близьких. У той страшний час кожна країна, кожне місто та село, яких торкнулася рука війни, зробили свій внесок, щоб потім почути це жадане слово «Перемога».
Не є винятком і село Колодязне, жителі якого багато сил та енергії вклали у загальнонародну справу розгрому фашизму. Тож хочеться згадати їхню історію, їх перемоги та невдачі.
Наприкінці січня 1943 року ця група здійснила напад на поліцейську ділянку, обеззброїла зрадників. Потім провели у школі мітинг, на якому була відновлена радянська влада в селі. Наша армія у цей час була в районі міста Валуйки.
Наступного дня в село прибула група поліцаїв з Великого Бурлука. Вони забрали    М.М. Задорожного та І.Й. Матвєєва. Разом з ними були розстріляні і троє військовополонених. Решта учасників групи пішли до складу третьої танкової армії.
Сторінка відваги 
та мужності
У червні 1983 року болгарські моряки знайшли на берегах Чорного моря радянський підводний човен, який потонув. З’ясувалося, що це Щ-204, членом екіпажа якого був Плахотін Василь Григорович, житель села Обухівка.
Перший свій військовий похід Щ-204 здійснив 25 червня 1941 року і діяв бі- ля берегів Болгарії. Кожен такий похід – це складна, небезпечна операція, а Щ-204 здійснив таких чимало. В останній такій операції брали участь     42 чоловіка. Одним із них і був  В.Г. Плахотін. Це був його останній похід – в грудні 1942 року він загинув.
Онук Плахотіна Василя Григоровича Кучинський Ярослав, дізнавшись про героїчну смерть свого діда, доля якого не була відома родині сорок два роки, присвятив своєму діду та його бойовим друзям із Щ-204 вірш. Ось деякі рядки з нього:
Открой же тайну, море,
Где прячешь ты на дне
Под черною водою
Подлодку в глубине?
Нашли ее под Варной
Случайно рыбаки.
Окутанные тайной,
Лежали моряки.
Спят сорок два героя,
И среди них – мой дед.
Как будто после боя
В бушлат он был одет…
Після війни, у 1959 році, в Колодязному та в інших селах збудували пам’ятники загиблим воїнам, а в 1987 році – меморіальний комплекс людям, які загинули в бою за Колодязне і не повернулися додому. Загалом за офіційними підрахунками з Колодязненської сільської ради пішло на фронт 642 чоловік, не повернулося – 429, з них 265 пропало без вісті, а 213 повернулися до рідної домівки з нагородами…
Варто ще раз згадати про ті лихі часи, коли вдома залишились одні жінки, діти і люди похилого віку, на плечах яких лежав увесь тягар сільського повоєнного життя. Згадати тих, хто залишив родину і пішов воювати заради миру та щасливого майбутнього. І сказати їм велике спасибі за їх подвиг. Спасибі – за можливість мирно існувати. Спасибі – за свободу. Спасибі за Велику Перемогу!

Т. ГЕРАСИМЕНКО.